Пенсійна держава навиворіт: 2 500 гривень для більшості — 156 тисяч для обраних
На тлі війни, зруйнованих домівок, фронтових втрат і масового зубожіння держава демонструє дивну «арифметику справедливості». Коли мільйони українців виживають на пенсію близько 2 361 грн, судові рішення здатні перетворити окремі прізвища на виняток із правил - із виплатами, співмірними з доходами топменеджерів.
У центрі уваги - історія Дмитро Казак, колишнього Миколаївського обласного прокурора. Після звільнення він, за публічними повідомленнями, ймовірно виїхав до Швеції, однак це не завадило йому 15 грудня домогтися судового рішення на свою користь. Харківський окружний адміністративний суд визнав незаконним обмеження його пенсії спеціальними коефіцієнтами та зобов’язав перерахувати виплату - до 156 692 грн на місяць.
Дві України - в одній країні
Одна Україна - це пенсіонери, які рахують копійки на ліки та комунальні послуги. Інша - це вузьке коло колишніх посадовців, для яких пенсія стає гарантованим високим доходом, незалежно від війни, дефіциту бюджету й загального зубожіння.
Риторичне запитання: чому держава, що просить міжнародної допомоги, не здатна вирівняти елементарну соціальну справедливість? Коли обмеження для «спецпенсій» скасовуються судами, але мінімальні виплати для більшості роками залишаються мізерними, суспільство отримує чіткий сигнал - право працює вибірково.
Судова формула замість суспільного договору
Формально все виглядає коректно: закон, позов, рішення. Але за буквою процесу губиться сенс суспільного договору у воєнний час. Держава має право на особливі правила, коли на кону - виживання країни. Водночас вона зобов’язана пояснити громадянам, чому «особливі правила» закінчуються там, де починаються інтереси впливових осіб.
Наслідок - недовіра
Подібні кейси не просто дратують - вони підривають довіру до інститутів влади та правосуддя. Бо коли пенсія в 156 тисяч стає можливою «через суд», а 2 500 гривень - незмінною реальністю для більшості, питання вже не в конкретному прізвищі. Питання - у системі, яка дозволяє таку прірву.
Україна воює не лише на фронті. Вона воює за справедливість усередині країни. І поки одні тягнуть державу на плечах, інші - витягують з неї максимум за старими правилами, - перемога залишатиметься неповною.