Житло для військових як нажива: хабар за доступ до перемоги

Є злочини, які викликають лють. А є злочини, які викликають відразу до самої думки, що хтось здатен на таке. Наживатися на житлі для військових - це друге. 26 грудня 2025 року Національна поліція повідомляла про завершення досудового розслідування щодо експосадовця Міноборони, який, за версією слідства, разом зі спільниками обіцяв будівельній компанії сприяння у перемозі в конкурсі на будівництво житла для військовослужбовців у Києві, оцінивши «послуги» у 1,3 млн грн.

Національна поліція України

Зупинимося на суті: конкурс на житло для військових - це не «проєкт». Це - про людей, які повертаються з фронту і мають право не ночувати в гуртожитках, не тулитися по орендованих кімнатах, не втрачати сім’ї через державну байдужість. Коли чиновник бачить у цьому шанс «заробити», він фактично плює в обличчя тим, хто тримає небо над Києвом. Він каже: «ваша потреба - мій бізнес».

Корупція в житлових програмах завжди подвійно токсична. По-перше, вона краде гроші і якість: якщо відкат закладений у ціну, значить або дорожче, або гірше, або і те, й інше. По-друге, вона краде віру. Бо військовий, який бачить, як хтось торгує його майбутнім дахом над головою, робить простий висновок: держава не вдячна, держава - ринок. А це - шлях до внутрішнього розпаду.

І ще одна річ: такі схеми неможливі без середовища. Один «екс» не побудує систему, якщо немає тих, хто «підморгує», «погоджує», «не помічає». Тому суспільство має вимагати не лише покарання фігурантів, а й перевірки процедур: хто формував умови конкурсів, хто сидів у комісіях, хто готував документацію, хто був ланкою між бізнесом і посадовцем, де рухалися гроші, які активи з’явилися у родичів, які компанії «випливали» у схожих тендерах.

Ультиматум має звучати просто: будь-які програми для військових - під максимальний контроль. Не «менше прозорості через війну», а більше прозорості там, де це не шкодить безпеці. Бо якщо навіть житло для захисників перетворюють на касу, то що тоді святе взагалі?