СЛУЖБОВА НЕДБАЛІСТЬ У ЖКГ: Коли аварії стаються не раптово, а за графіком байдужості

«АВАРІЯ БУЛА ЗАПЛАНОВАНА НЕДБАЛІСТЮ»

Службова недбалість у сфері житлово-комунального господарства в Україні давно перестала бути винятком. Вона стала системою. Системою, де аварії не трапляються несподівано, а є прямим наслідком багаторічного ігнорування проблем, про які знали всі відповідальні посадові особи. Прорвані тепломережі взимку, затоплені під’їзди, зруйновані підвали, відсутність води і тепла – це не стихійні лиха. Це результат управлінської бездіяльності.

Типовий сценарій виглядає однаково в будь-якому місті. Мешканці роками звертаються до комунальних служб із повідомленнями про аварійний стан труб, дахів, електромереж. Складаються акти обстеження. У документах фіксується критичний знос. Висновки лежать у шафах. Рішень немає. Кошти перерозподіляються. Пріоритети змінюються. Відповідальні керівники підписують чергові папери про відсутність фінансування і продовжують чекати.

Коли аварія нарешті стається, починається інша вистава. Комунальні служби терміново виїжджають на місце. Чиновники говорять про складні погодні умови. Звучить улюблене слово – форс-мажор. Але форс-мажор не може тривати роками. Якщо про проблему знали заздалегідь, якщо вона була зафіксована документально, це не випадковість. Це службова недбалість.

Особливо цинічно виглядає ситуація взимку. Прорив тепломереж залишає цілі будинки без опалення. Люди змушені жити в холоді. Псується майно. Страждають діти і літні люди. Але відповідальність знову розмивається. Один орган перекладає провину на інший. Балансоутримувач звинувачує підрядника. Підрядник – відсутність коштів. У підсумку винних немає.

Службова недбалість у ЖКГ зручна для системи. Вона дозволяє роками не ухвалювати непопулярних рішень. Не проводити капітальні ремонти. Не оновлювати інфраструктуру. Не відповідати персонально. Усі знають, що мережі зношені. Але поки вони не прорвуться, проблема вважається такою, що може почекати.

Після масштабних аварій створюються комісії. Пишуться звіти. Робляться гучні заяви. Але реальні зміни не відбуваються. Бо система ЖКГ в Україні побудована так, що службова недбалість не карається. Вона стає частиною управлінської культури. Культури, де головне – не результат, а відсутність особистих наслідків.

У воєнний час така недбалість стає ще небезпечнішою. Критична інфраструктура працює на межі. Будь-яка аварія посилює гуманітарні ризики. Але навіть це не змінює підходів. Люди продовжують жити в умовах, де їхня безпека і комфорт є другорядними.

ЖКГ – це не про труби і підвали. Це про відповідальність держави перед громадянами. І доки службову недбалість у цій сфері не почнуть розглядати як тяжкий управлінський злочин, аварії й далі будуть відбуватися за графіком. Графіком байдужості, який система сама для себе написала.